Часто батьки хвилюються про поведінку своєї дитини: чому вона стала нервовою, плаксивою, агресивною чи замкнутою. Вони звертаються до спеціалістів, шукають поради, книжки, методики. Але дуже важливо почати з простого, хоч і непростого запитання: а що зараз відчуваю я сама?

Діти "зчитують" емоційний фон

Діти – надзвичайно чутливі до емоційного стану батьків. Навіть немовлята, які ще не розуміють мови, реагують на зміну тону голосу, міміки, темпу дихання. А що старша дитина, то краще вона розпізнає невисловлені почуття - навіть ті, які батьки намагаються приховати.

Якщо мама тривожна, знервована чи пригнічена, дитина мимоволі переймає цей стан. Вона не може пояснити, що саме відбувається, але її поведінка змінюється: з’являється дратівливість, капризи, порушення сну чи апетиту. Це її спосіб сказати: "Я відчуваю, що щось не так".

Емоційний контакт - основа безпеки

Для дитини батьки - це центр її світу, її опора. Саме через стосунки з ними вона формує своє уявлення про світ: чи це безпечне місце, чи можна довіряти іншим, чи можна розслабитись.

Коли батьки самі в напрузі або емоційно недоступні, у дитини зникає відчуття стабільності. Їй складно будувати внутрішню опору, бо зовнішня - хитається.

Прихована тривога vs. щирість

Дорослі часто намагаються "не показувати" свої емоції  -  мовляв, щоб не травмувати дитину. Але емоції не ховаються -  вони передаються невербально. І замість того, щоб навчити дитину здоровому вираженню почуттів, ми створюємо для неї внутрішній конфлікт: "Я відчуваю, що мама засмучена, але вона каже, що все добре. Значить, я не можу довіряти своїм відчуттям?"

Це породжує тривожність і плутанину.

Натомість щира розмова, навіть коротка і простими словами - "Мені зараз сумно, я трохи втомлена, але це не через тебе" - допомагає дитині краще розуміти емоції та знижує її напруження.

Як емоційний стан батьків формує психіку дитини

• Регулярна напруга батьків → у дитини зростає рівень кортизолу (гормону стресу), що негативно впливає на розвиток нервової системи.
• Агресія або холодність → дитина вчиться пригнічувати свої почуття або реагувати агресивно в складних ситуаціях.
• Спокій і емоційна присутність → дитина розвиває навички саморегуляції, довіру до світу і до себе.

Що можуть зробити батьки?

1. Піклуйтесь про себе. Емоційна турбота про себе – не егоїзм, а необхідність. Неможливо дати дитині те, чого не маєш сам.
2. Не ідеалізуйте себе. Діти не потребують ідеальних батьків. Вони потребують живих, щирих, уважних дорослих.
3. Навчайтесь розпізнавати власні емоції. Це допоможе вам краще розуміти і дитину.
4. Говоріть про свої почуття. Коротко і чесно, з урахуванням віку дитини.
5. Створюйте вдома простір, де емоції - не табу. Де можна сумувати, злитись, радіти і говорити про це.

Емоційний стан батьків - це той ґрунт, на якому зростає психіка дитини. Турбота про себе, уважність до своїх почуттів і відкритість до діалогу з дитиною – це найкращий подарунок, який ви можете їй дати.